Письменники

Наше вітання! Ми  " Письменники"...   Як приємно відчувати себе такими , що ми можуть написати твори, які можуть залишити слід в історії української літератури. А ось наші перші доробки -  наша перша стаття:
                                       Історія виникнення книги

Перші люди були мало розвинені, майже нічого не вміли робити. Жили у величезних печерах великими колективами, бо поодинці вижити в ті часи було неможливо. Але з часом людина розвивалася, набувала певного досвіду життя. Виникала потреба записувати, передавати іншим певні відомості, досвід, знання. Тож “сторінками” найдавніших книжок ставали камені, стіни печер… Гострим предметом, а згодом різноколірною глиною на стінах своєї печери людина малює малюнки: зображення тварин, на яких вона полює, сцени з свого життя племені тощо. Перші малюнки стародавніх людей учені назвали “кам’яною книгою”. З цієї книги ми, сучасні люди, дізналися, якими були наші далекі предки, як вони жили.

Минав час… Камінь – гарний будівельний матеріал, але для письма він не придатний. Для того, щоб написати на камені якісь знаки, його потрібно довго обробляти. На ньому можна зобразити картину, малюнок, але книгу з каменю зробити не можна.

Починається пошук матеріалу для письма, перших абеток.

…Люди, які жили на берегах річок Тигру і Євфрату , використовували в якості матеріалу для письма глину. З м’якої глини робили прямокутні плитки – глиняні таблиці, загостреними паличками на них видавлювали знаки, схожі на трикутні клини (цей тип письма одержав назву клинопис). Потім плитки сушили і обпалювали на вогні в печі. Одержувли пласкі цеглинки – сторінки книги, які збирали в спеціальний ящик. Таким чином створювалася глиняна книга.

Та хіба на таких сторінках-цеглинках багато напишеш? До того ж, ці книжки були важкі та незугарні! Коли, скажімо, якийсь учень збирався в дорогу і брав із собою дві-три такі “книги”, йому потрібен був віз.

У далекій Африці, на берегах річок, простягнулись нескінченні зарості болотяної рослини – папірусу. Гладеньке, без листя стебло піднімалося заввишки до чотирьох метрів і розсипалося над водою веселою кучерявою голівкою тоненьких променів.

Папірус люди використовували на будівництві. Якось один чоловік лагодив хату. Розрізав стебло папірусу, витяг волокнисту серцевину, поклав на сонці. Через деякий час він спостеріг, що волокна перетворилися на сухі вузенькі стрічки.

Ще більше чоловік здивувався, побачивши, що стрічки добре вбирають фарбу. Це означало, що на папірусі можна писати.

Отож, стебло папірусу обчищали від тонкої кори, обережно виймали  серцевину, розрізали на тонкі довгі пластинки, складалиі склеювали їх. Мокрі сторінки пресували, а потім відполіровували рівними ракушками. Аркуші з папірусу були тендітні і на згинах швидко ламалися. Тому їх склеювали і скручували в сувій. Така книга отримала назву книга-сувій із папірусу.

В одному з британських музеїв зберігається книга-сувій, довжина якої 40,5 м, висота сторінки – 43 см. Папірусні сувої зберігались у ціліндричних коробках-бібліобусах. Писати на сухих стеблах з папірусу було зручно, але через кілька років такі “книги” ламалися і розсипалися.

Книги-сувої робили також із пергаменту – тонкої козячої або телячої шкіри. Першу таку книжку зробили в Малій Азії (у стародавньому місті Пергамі) в ІІ тисячолітті до н.е., через те матеріал зі шкіриі назвали пергаментом. Але ці книжки були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкіри із цілої череди телят. Отож, люди шукали, з чого робити книги, щоб вони були дешевші, зручні у використанні й доступні.

І знайшли.

У стародавній Індії писали на листках із пальми. А народи, які населяли північ нашої країни, писали на бересті – верхньому шарі березової кори. Такі книжки називали берестяними грамотами. Берестяні книги виникли у нас на Русі в ХІ столітті. Для їх виготовлення брали берест, кип’ятили його, зшкрібали внутрішній шар кори, а потім обрізали по краях, надаючи правильної форми.  Пройшовши таку обробку , берест ставав еластичним і м’яким.

У давні часи люди робили записи на каменях, листі, корі дерев, шкурі тварин, панцирах черепах, кістках і на тканині, але у кожного з цих методів була маса недоліків. Виникнення паперу в Китаї — заслуга стародавнього винахідника Цай Луня. Саме завдяки ньому людство отримало новий поштовх для свого розвитку процвітання.

          Цай Лунь народився у східному Китаї (25—220 н.е.).  У 15 років його віддали на службу в імператорський двір. За свою працьовитість, винахідливість і наполегливість Луня не раз підвищували на посаді. За сорок років життя при дворі він послужив п'яти імператорам, завоював їхню прихильність і отримав титул князя.

      Одного разу йому доручили виготовляти інструменти і зброю для імператорської сім'ї, і відтоді він захопився різними ремеслами. Дуже скоро Цай Лунь став знаменитим майстром, і вироби, зроблені під його керівництвом, вражали своєю майстерністю.

До Східної династії Хань для створення книг використовували деревину бамбука або шовкову тканину. Ученим того часу було дуже незручно вести свої записи в подібних книгах, тому що бамбук був важким, а шовк — дорого коштував. Хоча в той час почав з'являтися папір з конопель, але технологія його виготовлення залишалася незрілою, та й доступна вона була лише небагатьом.

Цай Лунь же запропонував новий спосіб. Він велів своїм підручним збирати кору дерев, залишки тканин і непридатну для рибальства сітку. Потім його працівники подрібнювали ці матеріали і замочували їх у воді на довгий час. Коли суміш перетворювалася в м'яку масу, її нагрівали, а потім заливали в спеціальні форми і виставляли для просушування на сонці. Так і виник папір, придатний для письма.

У 105 році нашої ери Цай Лунь показав свій винахід імператору, і той дуже зрадів такому нововведенню. Тут же був виданий указ: поширити дивний винахід по всій Піднебесній. Китайські мислителі і вчені радісно зітхнули — адже тепер вони зможуть записувати свої думки так же легко, як гострим мечем рубати молодий пагін бамбука. Виникнення паперу стало одним із основних двигунів китайського цивілізації, а згодом — усього світу.

         У восьмому столітті Китай почав торгувати папером з іншими країнами Азії, але таємницю її виготовлення жителі Піднебесної зберігали ще не одне століття. Однак, як мовить прислів'я, секрети довго не живуть.

         У 751 році за династії Тан, в часи, коли загострилися протиріччя Китаю з арабською імперією, кілька китайських робітників були захоплені ворогом у полон. Вони-то і видали вікову китайську загадку. Незабаром виробництво паперу налагодили в Багдаді, і поступово технологія стала надбанням всього арабського світу. Згодом паперове ремесло потрапило в Європу, а звідти — на інші континенти планети.

         Згідно з історичними записами, перший завод з виробництва паперу в Європі з'явився через тисячу років після того, як Цай Лунь винайшов його. Спосіб Цай Луня і понині використовується як основа паперової промисловості — однієї з найбільш розвинених сфер виробництва в наш час.

Люди відчували потребу в матеріалі для письма, який був би довговічним, стійким до сонця і вологи. Нарешті допитливий розум людини винайшов папір. Це було велике відкриття. Тому з появою паперу кількість книг почала швидко збільшуватися.

Спочатку книги писали вручну (такі книги отримали назву рукописні). На Русі перші книги писали монахи в монастирях та соборах. Потім почали відокремлюватися групи ремісників, які займалися книжною справою. На Русі книжки були дуже дорогими. Той, хто мав одну книжку, вважався багатою людиною. Написану книгу переплітали, палітурку оздоблювали коштовним камінням, золотом, сріблом. Тому й не дивно, що до полиці книгу частенько прикріплювали ланцюгами.
Щоб книги довше жили , потрібно їх берегти. 

Наказ книжки 

Щоб надовго зберегти мене, одягни на мене обкладинку або обгорни в папір.

Не бери мене брудними руками.

Не читай під час їжі!

Коли перегортаєш сторінку, не слинь пальці, бо від цього псується папір і це не гігієнічно.

Не перегинай мене!

Бережи мене від води і сонячного проміння – вони для мене шкідливі.

Під час читання не загортай кутики аркушів, а користуйся закладинкою.

Якщо виконаєш мої накази, то ми ще довго будемо з тобою дружити!

Поради 

Якщо хочеш поговорити з кимось – відкрий книжку.

Якщо ти занудьгував – візьми книжку.

Якщо хочеш одержати пораду – відшукай її у книзі.

Якщо прагнеш знайти друга – подружи з книжкою.

Якщо мрієш стати справжньою людиною – читай книги.

Якщо хочеш відчути безмежні властивості людського розуму – працюй з книжкою.

Заповіді читача

Пам'ятай, що читання - одна з найважливіших, найпотрібніших, найсерйозніших робіт, не «між іншим».

Навчися користуватися змістом.

Хоча б одну з читаних тобою останнім часом книг читай із закладкою, повертайся іноді до прочитаного.

Не залишай книгу недочитаною без серйозних причин.

Закриваючи книгу (навіть прочитавши тільки частину її), подумай, що запам’яталося, схвилювало, налякало, утішило, вразило, здивувало.

Постарайся самостійно розібратися у всьому, пояснення незрозумілих слів шукай у тлумачних словниках.

Книга добре і надовго запам'ятовується, якщо її зміст розповісти другові, батькам.